Від родини до громади: на Київщині багатодітна сім’я створює гастрономічно-туристичне господарство
Родина Юлії та Сергія Мартинчуків, що мешкає у селі Гаврилівка на Київщині, незвичайна навіть за сучасними уявленнями про багатодітну родину. Сім’я виховує дев’ятьох власних дітей, наймолодшому з яких 2,5 роки, а старшому – 19. А паралельно будує фермерський бізнес, який не тільки годує велику родину, а й дає роботу місцевим мешканцям та допомагає односельчанам.
Непотрібні професіонали
Невеличке власне господарство на подвір’ї Мартинчуків було завжди. Кури, кілька кіз, власний город були серйозною допомогою для великої родини. Власне свіже молоко, духмяний сир – корисна та поживна їжа для малечі.
«Потроху домашні клопоти перетворилися на хобі. Я всерйоз зацікавилася сироварінням, пробувала робити більш складні напівтверді та тверді сири, експериментувала. Тож згодом ми вирішили взяти ще й корову – наприклад, сулугуні з козячого молока виходив відверто слабким», – пригадує власниця господарства «Амалфея» Юлія Мартинчук.
Але всі ці гастрономічні експерименти були доступні здебільшого родині Мартинчуків. Юлія не виготовляла нічого на продаж і лише іноді продавала місцевим мешканцям зайве молоко.
Ситуація для родини почала змінюватися невдовзі до початку великої війни. Місцева птахофабрика «Гаврилівські курчата», на якій чоловік Юлії працював головним технологом, збанкрутувала наприкінці 2021 року. Ще якийсь час він продовжував працювати на підприємстві, яке будувало плани з відновлення виробництва. Потім влаштувався на автозаправку в Бучі, щоб заробляти бодай якісь гроші. Але окупація Київщини навесні 2022 року забрала в родини і це невелике джерело доходів.
«Роботи після деокупації Бучанської громади не залишилось зовсім. Навіть заправка, на якій працював чоловік, і та згоріла, тож ми почали міркувати, що робити далі».
Зрештою родині підказали податися на грантову програму та спробувати розширити виробництво. У якості додаткового до сироваріння бізнес-напряму обрали вирощування бройлерів: виробництво, на якому Сергій та Юлія – ветеринарний лікар за освітою – зналися найкраще. Тож могли скористатися набутими раніше досвідом та знаннями.
Маленький зоопарк
На грантові кошти придбали інкубатор на 360 яєць, брудери для курчат, «щіпалку» та морозильну камеру. І почали вирощувати птахів. Кінцевою продукцією новоствореної міні-птахофабрики стали тушки курчат.
«Зізнаюся, це не надто прибутковий бізнес. Як і необроблене молоко, продавати сире м’ясо не вигідно. Ми вже давно відмовилися від реалізації молока. Натомість продовжували вдосконалювати виробництво сирів: у нас з’явилися сири з пліснявою, почали вивозити продукцію на ярмарки, де її можна продати значно вигідніше, ніж посередникам», – розповідає власниця «Амалфеї».
Так у родини почали з’являтися нові ідеї розвитку сімейної справи. Першочергова задача – максимальна переробка вирощеної курятини та свинини на більш цінну продукцію: в’ялене м’ясо, дегідровані закуски, ковбаси тощо. А щире захоплення гостей ферми до тварин, яких ставало дедалі більше, підказало ще один напрям – туристичний.
«До нас часто приїжджають гості купувати продукцію. Нерідко – з дітьми. Погладити корову, погодувати козенят з пляшечки, покататися на віслючку: для малечі – з міста це просто неймовірна пригода. Але хочеться зробити її більш комфортною. Обладнати якусь бесідку, запропонувати дегустацію. Та для цього наразі не вистачає ані фінансових ресурсів, ані рук, ані підприємницького досвіду», – зітхає Юлія.
По останній вона звернулася до Регіональної бізнес-акселераційної програми для підприємців та підприємиць, яка реалізується у межах проєкту Good Governance Fund «Регіональне відновлення», що фінансується UK International Development від уряду Великої Британії.
«Це не перший мій досвід навчання підприємницькій справі. Але маю відзначити, тут дуже високий рівень викладачів та крута подача матеріалу. Ми завершили лише першу частину курсу. Але я вже розумію ключові слабкі місця та завади на шляху реалізації нашого проєкту. Наприклад, я остаточно зрозуміла, що маю навчитися делегувати задачі. Зробити все самотужки просто неможливо», – розповідає власниця господарства.
Попереду в неї та інших учасників програми ще один важливий курс, який навчить їх соціальному підприємництву. Але вже зараз родина Мартинчуків краще розуміє власну роль у громаді. Господарство вже кілька років наймає місцевих мешканців для сезонних робіт, на кшталт заготівлі сіна, продає сир та м’ясо багатодітним та внутрішньо переміщеним особам зі знижками та забезпечує селян органічним добривом безкоштовно.
«Але я розумію, що цього замало. Зараз міркуємо над наймом додаткових людей. Потрібна продавчиня, що взяла би на себе реалізацію продукції на ярмарку, думаємо над пошуком тракториста. Без цього важко рухатися далі, а для громади це – робочі місця», – розмірковує Юлія Мартинчук.
Бракує сімейному господарству, щоправда, не тільки бізнес-навичок. Зараз родина шукає фінансові ресурси на придбання дегідратора, який конче потрібен для реалізації одного з пріоритетних напрямів – виробництва в’яленого м’яса та снеків, що добре поєднуються з крафтовими сирами на ярмарковому прилавку. До того ж пристрій можна використовувати для виробництва низки інших продуктів, наприклад, домашніх йогуртів, пастили тощо.
Тому найперша задача для Юлії – завершити регіональну бізнес-акселераційну програму. Адже тут експерти та підприємці-практики навчають не тільки вести бізнес, але й будувати навколо нього ефективне та дружнє громадське середовище, шукати інвесторів для реалізації проєктів тощо.
«Ідей в нас багато, натхнення та енергії для їх реалізації вистачає, та й підтримку усієї громади ми добре відчуваємо. Проте мені відверто бракує підприємницьких навичок. Тож вірю, що програма допоможе набратися потрібних знань та впевненості для реалізації всіх наших планів та мрій», – резюмує Юлія Мартинчук.